Рец. на кн.: Ярмолінська М.В. Милозвучність поетичної мови: Тарас Шевченко, Павло Тичина, Олексій Довгий, Анатолій Мойсієнко, Дмитро Чистяк / за ред. Ю.Л. Мосенкіса. – К. : Аратта, 2018. – 80 с.
"Ознака милозвучності як одна з основних, центральних і найбільш значущих характеристик української мови не лише виступає яскравим та найбільш упізнаваним її критерієм – саме за цією ознакою українська мова посідає чільне місце з-поміж решти. Гармонія звукових переходів, доладне, позбавлене зайвого домінуванняякогось зі складників поєднання приголосних із голосними – ось основні маркери евфонічності слів. “…евфонічно звучатимуть слова, де кількість приголосних і голосних однакова й вони правильно чергуються, наприклад, полетіла, гомоніли та ін.”, – слушно зазначає М. Ярмолінська, цитуючи Б. Якубського. І як тут не згадати Шевченкове: “Потоптав веселі квіти, / Побив... Поморозив... / Шкода того барвіночка / Й недосвіта шкода”, де алітерації посилюють вияв художнього образу наруги, повтори – відчуття відчаю, аголосний о – “створює ефект фонетичної єдності, цілісності поетичного тексту”. ропоноване дослідження М. Ярмолінської, присвячене вивченню поетичної евфонії як однієї з рис української поезії від Шевченка до сьогодення, є надзвичайно актуальним, оскі&льки характеризується двовекторністю – по-перше, розкриває як словесне багатство класиків української поезії, так і потенційні можливості української мови в аспекті порушення мовою евфонічних норм у поетичних контекстах, а по-друге, сприяє популяриза&ції українського слова, на яке нині існує потужний запит суспільства".
