Джерельним матеріалом, на підставі якого можна робити узагальнення щодо принципових положень, якими керуються європейські держави у мовній політиці є: 1) конституції та національні законодавства європейських держав; 2) міжнародні акти, що є правовими інструментами Ради Європи, насамперед Європейська хартія регіональних або міноритарних мов та Рамкова конвенція про захист національних меншин (схвалена Радою Європи й ратифікована Україною в 1997 р.); 3) документи рекомендаційного характеру, що віддзеркалюють погляди експертного середовища і справляють вплив на громадську думку, зокрема, “Загальна декларація мовних прав”, прийнята в 1996 р. на заключному засіданні “Всесвітнього конгресу з мовних прав” і схвалена ЮНЕСКО, “Ословські рекомендації ОБСЄ щодо мовних прав національних меншин” (1998) і т. ін.; 4) рішення Комітету експертів Ради Європи щодо національних звітів про виконання мовної хартії та експертні висновки про мовне законодавство окремих держав, які надаються різними європейськими установами й комісіями, зокрема ОБСЄ, Венеціанською комісією і т. ін. 5) наукові публікації з проблем мовної політики і мовного планування. Аналіз цих матеріалів дає підстави сформулювати основні положення, якими визначаються європейські уявлення про мовну політ&ику: 1) провідна роль державної мови як фактора національної єдності; 2) захист і підтримка міноритарних мов; 3) двомовність із достатнім володінням державною мовою; 4) ефективний механізм дотримання мовних прав. Підтримання балансу між об’єднавчою р&оллю державної мови, з одного боку, і задоволенням мовних
потреб етномовних меншин, із другого, відповідає засадам лінгвістичної екології, яка пропонує теоретичне обгрунтування і практичні рекомендації для налагодження безконфліктних міжмовних стосу&нків на тривалій основі.
The article discusses a much debated in Ukraine issue: what are the principles of language policy that can be labelled European, what are the major sources for the deduction of these principles and to what extant they could &be implemented in Ukraine’s current language policy. It is argued that these principles can be deduced from the following major sources: national constitutions and legislative acts on language issues, international legal instruments (The European Cha&rter of regional or Minority Languages), international declarations (The Universal Declaration of Linguistic Rights) that are not legal instruments at the moment, expert opinions of international committees and other bodies like the Venice Commission&, OSCE, etc, scientific publications on language policy and language planning. The analysis of these sources gives justification to the following principles as reflecting the mainstream European conception of language policy and language planning: 1)& maintaining the leading role of the official state language as the backbone of national unity, 2) protection of endangered languages and preservation of language diversity, 3) promotion of the bilingualism with sufficient competence in the state
la&nguage, 4) effective management of the enforcement mechanism. The ratification by Ukraine of the European Charter for Regional or Minority Languages called attention to its implementation in Ukraine. The comparison of Ukraine with most European count&ries shows that in terms of linguistic rights the country’s main language (Ukrainian) is in a rather underprivileged position. There is growing awareness in the society that the idea of official or semi-official Ukrainian-Russian bilingualism was des&igned as an instrument of Russian foreign policy and became one of the key factors that provoked political instability in the country. Nowadays Russian is associated with the annexation of Crimea and justification of further aggression and the offici&al upgrading of its status is perceived as a jeopardy for the Ukrainian national identity and statehood. The change of the popular attitude to the idea of the official bilingualism has modified the positions of the major political players.
