"Майже за тридцять років незалежності в Україні було здійснено чимало реформ. Абсолютна більшість із них виявилися нерезультативними порівняно з очікуваннями. Якісь реформи було ініційовано внутрішніми силами, якісь під тиском зовнішніх обставин, якісь за підказкою зовнішніх кредиторів, котрі, навідуючись час від часу до країни, давали примусові поради щодо тих чи інших нововведень у нашому житті. Останні також можна оцінювати по-різному з погляду як таймінгу, так і способу реалізації пропонованих рішень. Накопичені невдачі України в сфері реформ можна пояснити тим, що були занадто оптимістичні сподівання щодо нашого майбутнього на самому початку нашої новітньої історії незалежності. Добре пам"ятаю цю ейфорію початку 1990-х років, коли після здобуття незалежності в багатьох наших співвітчизників була єдина думка: "Ми позбулися радянського ярма і дуже скоро заживемо краще за всіх у Європі". Адже за ресурсним, людським, інфраструктурним, географічним потенціалом ми були і, попри все, залишаємось однієюз найбільш перспективних країн Європейського континенту. На жаль, не так сталося, як гадалося".