"У тяглості часу немає перерв. І те, що ми робимо сьогодні, рішення, що їх ми ухвалюємо, реагуючи на розвиток світових подій і власні потреби, несуть на собі відбиток діянь наших предків. Уже завтра влитися в загальний потік історичного поступу всього людства, додаючи до нього - хай і не надто масштабну - але своєрідну і, головне, - власну, особисту краплину. Саме з відчуттям такої відповідальності перед нацією і перед людством має працювати справжня дипломатія, яка завжди була своєрідною квінтесенцієюздорового глузду, притаманного людській спільноті. Важко сказати, якою постане в оцінці наших нащадків майже тридцятилітня ретроспектива молодої української дипломатії, але в тих позитивах, якими ми нині пишаємось, і в тих прорахунках, які з плином часустають очевиднішими, є її вагома частка. Відомо, що будь-який живий організм має живитися спілкуванням з собі подібними, знати і вміло застосовувати їхній досвід. Саме в цьому контексті дуже цінними для професійного зростання нинішнього покоління українських міжнародників є книжки відомого дипломата, одного з перших надзвичайних і повноважних послів незалежної України Олександра Сліпченка. Мені приємно рекомендувати читачеві вже четверту його книжку серії "Нотатки про дипломатію і дипломатів", а сам&е - "Уміння пам"ятати" (К., "АртЕк", 2019). Як і три попередні, вона вводить нас у світ "великої дипломатії", допомагаючи не тільки ліпше зрозуміти різні її прояви та етапи еволюції, а й об"єктивніше оцінити на цьому тлі нинішні зовнішньополітичні кр&оки України".
