"Проблема рецепції “чужого” культурного досвіду в межах “своєї” національної культури особливої гостроти набула саме зараз, у часи глобального зближення культурних світів кінця ХХ – початку ХХІ ст. Йдеться не лише про особливу ситуацію, коли розмиваються і внутрішньо деформуються такі визначальні константи в житті індивіда, як національна ідентичність, ментальність, відчуття приналежності до певної етнічної спільноти. Формується неоднозначна стратегія розрізнення “свого” (тобто такого, що сприймається й ідентифікується як “своє” і що далеко не обов’язково співпадає з уявленням про герметичність національного) і “чужого” (як такого, що не сприймається, іноді бачиться як “вороже” і щодо якого з’являються у власній культурі різні моделі культурного “опору”). В якості прикладу тут можна назвати постколоніальну критику, представники якої (Е. Саїд, Г. Бгабга, Г. Співак) послідовно обстоюють тезу про нав’язану європейцями впродовж століть епістемологічну модель Сходу, яка фактично перетворилася на екзотизацію “чужої” культури, що була проінтерпретована як “інша” на рівні примітивних стереотипів. Сьогодні, на думку постколоніалістів, прийшов час перегляду та деструкції логоцентричних, зав’язаних епохою Просвітництва ХVІІІ ст., європоцентричних моделей а&симіляції й освоєння / присвоєння “інших” культур".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
