"Це заголовок нарису-некролога Володимира Короленка в газеті "Киевская мысль" у зв"язку з кончиною Семена Семеновича Могилевцева 10 серпня 1917 року. Історія багата на імена людей-творців, людей-будівничих. Про життя та діяльність одних ми знаємо більше, інших - менше, а про когось невідомо майже нічого. Забуття найсильніше торкнулося тих, хто не належав до числа знаменитих громадських і державних діячів, полководців, мислителів, письменників, артистів, художників. Однак створити об"єктивну картину минулого не можна, залишаючи без уваги тих, хто не був "на авансцені історії", але робив добрі справи, став прикладом людяности, милосердя та доброчинности. У всіх виданнях "БСЭ", у різних радянських довідниках поняття "доброчинність" узагалі немає. Це природно. Вікову слов"янську й християнську традицію громадського піклування в 1920-х було перервано. Сліпа віра у всемогутню державу, яка всіх нагодує, утішить і обігріє, спричинилася до того, що перестали помічати, як багато навколо людей слабких, хворих, скалічених, самотніх, тих, хто просто збився на манівці, втратив дах над головою і роботу, тих, хто без сторонньої допомоги вже не зведеться на ноги. А до революції багато хто жив керуючись знаменитими словами з Повчання Володимира Мономаха: "А найбіл&ьше - убогих не забувайте". І віддавали кошти, час і енергію нужденним, організовували благодійні товариства, відкривали дитячі притулки, богадільні й лікарні, будували школи й ремісницькі училища, засновували громади сестер милосердя. Саме такою люд&иною був промисловець Семен Могилевцев".
