"Метою даного дослідження є усвідомлення актуального жанрово-стильового показника сонатної спадщини Л. Бетховена, в якій сучасний поставангардний – пост-поставангардний принцип виділяє понадособистісний ліризм, помежовний до духовної лірики, що й зафіксовано в репертуарних перевагах піаністів, що представляють Одесу. Методологічною основою роботи є культурологічний принцип лінгвізованого музикознавства Б. Асаф’єва і його послідовників в Україні, а також культурологічні засади розуміння традиції і новаційності, як вони склалися у працях О. Лосєва, І. Ляшенка та інших авторів, для яких стильовий компаратив і загальнонауковий аналітичний принцип знаменують базисні позиції наукових пошуків. Наукова новизна роботи зумовлена тим, що вперше в українському музикознавстві зосереджена увага на об’єктивовано-ліричному зрізі спадщини Бетховена в зв’язку з духовно-симуляційним виходом останніх десятиріч в мистецтві. Підкреслюється органіка бетховенських витоків не тільки в революційно-антитетичному світобаченні, але і в його одухотвореному й понадособистісному ліризмі, що зконцентрувався у кантовому тематизмі і овокалено-строфічних структурах, які демонструють компенсативний поворот знаменитих бетховенських «двох принципів». Висновки. Увага до «не-антитетичн&о» усвідомлених бетховенських «двох принципів», які виводять на бахіанський танцювально-ігровий спів, тих, хто створюють гімни на кантову озброєність тематизму – надзвичайно є важливою для розуміння устремлінь одеських піаністів, які, услід за С.Ріхт&ером, послідовно зверталися і звертаються і до ранніх, і до пізніх Сонат композитора. Кантова основа тематизму розгортала увагу до духовної кантової ж лірики національної музики – Одеса від заснування свого мала славу форпосту Християнства, у конфесі&йно розгалуженому представництві, що протистояла агресії Ісламу XVIIIXIX cт. Об’єктивований ліризм Сонат Бетховена, у тому числі Другої, Дев’ятої, Десятої, Двадцять другої, вадцять восьмої, Тридцять першої та ін., складає актуальний у поставангардно&му і пост-поставангардному мистецтві шар ліризованої монологічності, який відсторонює театральний пафос діалогічного мислення Нового часу".
