"Мова - наріжний камінь ідентичності. Адже вона формує каркас нації та є її головним культурним фундаментом. Саме мова відокремлює одну націю (народ, суспільство) від іншої (іншого) попри наявну усталеність подібних звичаїв, перебування в одній релігійній системі, політичному і соціально-економічному порядку. Не дарма у великих багатонаціональних імперіях влада приділяла велику увагу пануванню на всьому державному терені єдиної мови, пригнічуючи та/або не помічаючи мови підкорених підданих. Так було зісловаками в Австро-Угорській імперії чи болгарами в Османській імперії, у такій ситуації опинилися й так звані окраїнні народи Російської імперії - фіни та українці. Процес націєтворення в Наддніпрянській Україні та Великому Князівстві Фінляндському у добу їх перебування під владою держави Романових безпосередньо пов"язаний з мовою. Не є таємницею, що українці та фіни зазнали впливу тогочасних загальноєвропейських тенденцій, насамперед ідей романтичного націоналізму. Тому першими, хто почав говорити вголос про окремішність і самобутність української та фінської спільнот стали представники освічених верств - письменники, поети, етнографи, історики, для яких плекання власної мови було важливим елементом творчої діяльності у самодержавній імперії".
