У статті досліджуються колоративи "білий" і "чорний" в ліриці С. Єсеніна і А. Ахматової, які репрезентують традиційну опозицію добра і зла. У ліриці поетів присутня як традиційна концептуалізація опозиції біле-чорне (добро-зло), так і спроба подолання цієї традиції. Мета статті - дослідити авторську спробу подолання концептуальної опозиції біле-чорне (добро-зло) у творчості поетів. Проведений аналіз дозволяє дійти висновку про те, що у сферу опозиції "білого", тобто духовного, і "чорного", тобто перешкоди, входять принципово різні образи. У ліриці Єсеніна - це особистість, смиренна душа (визначається білим кольором), яку затьмарюють пороки (визначається чорним), а в ліриці Ахматової - це поезія, любов до чоловіка і Бог (білий), які затьмарюють муки творчості, важкі почуття, біль. Таким чином, в ліриці С. Єсеніна і А. Ахматової представлені різні шляхи подолання традиційного протиріччя опозиції біле-чорне (добро-зло), основна відмінність яких полягає в тому, що у героя Єсеніна біле знаходиться в ньомусамому, а у героїні Ахматової - поза нею, або досягається завдяки впливу ззовні. В статье исследуются колоративы "белый" и "черный" в лирике С. Есенина и А. Ахматовой, которые репрезентируют традиционную оппозицию добра и зла. В лирике поэтов присут&ствует как традиционная концептуализация оппозиции белое-чёрное (добро- зло), так и попытка преодоления этой традиции. Цель статьи - исследовать авторскую попытку преодоления концептуальной оппозиции белое-чёрное (добро-зло) в творчестве поэтов. В ст&атье сделан вывод, что в сферу оппозиции "белого", т.е. духовного, и "чёрного", т.е. препятствия, входят принципиально различные образы. В лирике Есенина - это личность, смиренная душа (определяется белым цветом), которую омрачают пороки (определяетс&я чёрным), а в лирике Ахматовой - это поэзия, любовь к мужчине и Бог (белый), которые омрачают муки творчества, трудные чувства, боль. Таким образом, в лирике С. Есенина и А. Ахматовой представлены различные пути преодоления традиционного противоречи&я оппозиции белое-чёрное (добро-зло), основное отличие которых заключается в том, что в герое Есенина белое находится в нём самом, а у героини Ахматовой - вне неё, или достигается благодаря чему-то, воздействующему извне.
