У статті розглядається синкретичний характер структури роману Л.М.Толстого «Війна і мир», проблема схрещування в ньому поетичних і риторичних форм. Головна увага приділяється висвітленню органічного зв’язку історико-філософських міркувань з сюжетом, з розвитком художньої оповіді. Відзначено також структурну ускладненість образу автора у композиції толстовського роману створенням образів його антагоністів, фальсифікаторів історії, які оточуються відповідною негативною експресією. Орієнтація на образи антагоністів-противників толстовських поглядів на історію виступає як важливий конструктивний принцип побудови твору викривального типу, яким у багатьох місцях і є роман «Війна і мир. Включення до структури роману цілої (і цілісної) системи філософсько-історичних поглядів письменника не призвело до появи у ньому внутрішніх «тріщин», до зниження художньої цінності твору, але вивело роман Толстого за межі звичної епіки, за рамки канонізованого художньою традицією жанру.
В статье рассматривается синкретический характер структуры романа Л.Н.Толстого «Война и мир», проблема скрещения в нем поэтических и риторических форм. Основное внимание уделяется освещению органической связи историко-философских рассуждений с сюжетом, с развитием художественного повест&вования. Отмечена также структурная осложненность образа автора в композиции толстовского романа созданием образов его антагонистов, фальсификаторов истории, которые окружаются соответствующей негативной экспрессией. Ориентация на образы антагонистов&-противников толстовского взгляда на историю выступает в качестве важного конструктивного принципа построения произведения обличительного типа, каковым во многих своих местах и является роман «Война и мир». Включение в структуру романа целой (и целос&тной) системы философско-исторических взглядов писателя не привело к появлению в нем внутренних «трещин», к снижению художественной ценности произведения, но вывело роман Толстого за пределы обычной эпики, за рамки канонизированного художественной тр&адицией жанра.
