"У «Передмові» до поетичної збірки «Мій Ізмарагд» (1898), датованій 15 падолиста 1897 р., звертаючись до свого українського читача — «любого брата чи любої сестри», Іван Франко висловив сподівання, що коли з його віршів упаде в їхню душу «хоч крапля доброти, лагідности, толеранції не тільки для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів, і похибок, і прогріхів, то не даремна буде» його праця (певна річ, ця толеранція не стосувалася галицьких, буковинських та підкарпатських москвофілів і зросійщених під царизмом малоросів). Тут-таки Франко наголосив на своєму неухильному сповідуванні вічних людських вартостей - гуманізму й культурництва, вільнодумства й лібералізму як свободи соціальної та національної — на противагу новітній марксистській «релігії» людиноненависництва й класової боротьби, та й загалом на противагу партійному доктринерству й вождизму".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
