Пейзажна лірика як спроба самопрезентації та спосіб гармонізації внутрішнього світу: оновлений naturgedicht як "органічний метод" пошуку власної ідентичності
Основну увагу зосереджено довкола прикметних рис німецької пейзажної лірики другої половини ХХ ст. Зокрема, розглядається мотив болісного розриву між природою та технічною цивілізацією. Зазначається, що поряд із романтично-містичними текстами натурпоезії у повоєнній пейзажній ліриці з’являється новий тип Naturgedicht, наскрізь пронизаний почуттям екзистенційної беззахисності та розгубленості індивіда.
Внимание исследования сосредоточено на примечательных чертах немецкой пейзажной лирики второй половины ХХ ст. В частности, акцентируется мотив болезненного разрыва между природой и технической цивилизацией. Указывается, что наряду с романтически-мистическими текстами натурпоэзии в послевоенной пейзажной лирике появляется новый тип Naturgedicht, насквозьпронизанный чувством экзистенциональной беззащитности и растерянности индивида.
The attention of the research is concentrated at the noticeable features of the German landscape lyrics of the second half of the XX century. To be precise, the motif of the painful break between nature and technical civilization is stressed. It is pointed out that alongside with romantic and mystic texts of the natural poetry a new type of Naturgedicht marked by the feeling of existential vulnerability and an individua&l’s perplexity appears in the post war landscape lyrics.
