Ціна мистецтва, любові, підлот та кіноплагіату. Сирота-кріпачка Кітті Вербицька серед убогості сучасної мови українського серіального кіно та зміщених у часі та просторі історичних фактах
"Вважається (і небезпідставно), що українську революцію 1917 року «підготувала» класична література романтизму: Шевченко, Марко Вовчок, Франко, Панас Мирний, Леся, Стефаник, Коцюбинський... Невипадково першими лідерами її, революції, були тоді письменники й історики: Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Сергій Єфремов, Олександр Лотоцький та інші. Так само припускають, що американців ХХ століття сформував Голлівуд. Тобто фільми кіноіндустрії Голлівуду. Кінофільми «білих телефонів» сприяли утвердженню фашизму Гітлера і Муссоліні, «магічна проза» Маркеса і його школи поставила з голови на ноги всю латиноамериканську свідомість... Відтак ціну мистецтва важко переоцінити. Цим шляхом пробує йти нині й наша кіно- та телеіндустрія. Одна лиш біда: вона продукує поки що кіно- й телефільми навіть не для середнього класу. Те, що протягом останніх років показують «Плюси», на середній явно не тягне: всілякі «Останні москалі», «Свати» тощо. Вони, як можна припустити, сформували ту половину нашого електорату (10 мільйонів дорослого населення!), який узагалі не прийшов на останні вибори в Раду, а друга половина розподілилася у відсотках так, що... знаєте, як... Український суржик і поганенька російська мова".
