Розглянуто інтертекстуальне поле повісті Сергія Довлатова „Заповідник”, встановлено пушкінські та постпушкінські діалогові міжтекстові зв’язки й алюзії. Серед претекстів Довлатова названі пушкінські „Євгеній Онєгін”, „Повісті Бєлкіна”, „Дубровський”, „Кам’яний гість”, „Капітанська дочка”, „Я вас любив...”, „Андрій Шеньє”, „Знову я відвідав...”, „Я пам’ятник собі поставив незотлінний...” та ін. Однак, як показано у статті, мозаїка претекстів „Заповідника” значно ширша й багатша. Постпушкінські претекстив роботі означені іменами В. Гончарова („Обломов”), О. Блока („Незнайомка” та ін.), О. Солженіцина („Матрьонине подвір’я”), В. Шукшина („Зрізав”), Вен. Єрофєєва („Москва – Петушки”), Вяч. П’єцуха („Життя негідника”), романами В. Ільфа і Євг. Петрова („Дванадцять стільців”, „Золоте теля”) та ін. Зроблено висновок, що осмислення інтертексту в повісті Довлатова дозволяє вийти на більш місткі („вічні”) літературні алюзії та паралелі, встановити між класичними та сучасними текстами позачасову смислову синхронію.
