Фантастичний Шекспір: Пасіонарна конфокальність персонажа в аспекті Рецепції.
З опертям на методологію Ж. Бодріяра про початок ери гіперреальності як „світу симуляції” обґрунтовується розширення горизонтів фантастики за допомогою „реверсії уявного”, позначених головно взаємопроникненням фікційних світів, генологічно оприявлених у зв’язках із новітніми жанровими формами. Окреме місце в „гіперреалістичній індиферентності” фантастичних наративів посідають інтертекстуальні вкраплення. У даному разі актуалізується питання про інтертекстуальний потенціал персоносфери фантастики та фентезі, що, за Ц. Тодоровим, передбачають активну „інтеграцію читача у світ персонажів”. Увага фокусується на постаті Вільяма Шекспіра як персонажа літературних текстів американського фантаста Кліффорда Саймака (1904–1988) „Резервація гоблінів” (1968) та „Планета Шекспіра” (1976). Акцентується специфіка синтезу фантастики та фентезі у творчості Саймака, що формують так звану симулятивну гіперреальність шляхом поєднання кількох моделей персоносфери – казкової, містичної, фантастичної, фентезійної тощо. Вони функціонують за принципом суміщення образних полів, імагологічні вектори яких повсякчас перетинаються. При цьому атрактором персоносфери зазвичай виступає не протагоніст,& а конфокальна постать (страж або мудрець за К. Юнгом), що займає нейтральну позицію, однак оперує надійною „точкою зору”, чим викликає рецептивну довіру в читача. У даному разі конфокальним, але пасіонарним персонажем виступає Вільям Шекспір, позаяк& постає імагінативним ядром персоносфери, а не лише інтертекстуальним фантазмом (за Р. Бартом) чи антропонімічною алюзією. Поряд із цим подібне „проникнення” Шекспіра у фантастику можна вважати, спираючись на ідею Ю. Крістевої, актуальною інтертексту&альною ідеологемою. Його постать у статусі пасіонарія, входячи у світ інших персонажів, відцентровує осереддя персоносфери й відповідно генерує розвиток сюжетних подій. Тому запропонована американським письменником версія хронотопу, де співіснують пе&рсонажі реалістичного, фантастичного, фентезійного і навіть містичного кшталту, доволі логічна для позачасового образу Шекспіра, чия ідіоритмія вписується у будь-який контекст, спростовуючи так зване шекспірівське питання. Висновується, що іманентна &присутність фігури Шекспіра „цементує” цілісність літературного тексту, заперечує другорядність її функції в персоносфері, а в аспекті рецепції перехоплює читацьку увагу, зміщуючи інші імагінативні центри роману.
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
