Запропоновано феноменологічне дослідження досвіду богопокинутості людини як стану "без Бога". На основі спо- стережень Максима Ісповідника представлено типологічне тло досвіду богопокинутості людини, зміст якого оста- точно розкривається через богопокинутість Христа на хресті (Мт 27, 46; Мк 15, 34). Показано складність та неодно- значність цього досвіду в духовному житті людини. У центрі дослідження - філософсько-богословське осмислення досвіду богопокинутості у працях філософа Альбера Камю та богослова Клайва Стейплза Льюїса. На їхньому прикла- ді представлено закономірний зв"язок між богопокинутістю та проблемою страждання. Підкреслено, що досвід бого- покинутості є інструментом апофатичного богослов"я, яке намагається захистити таємницю Божої Особи, що су- проводжується відмиранням несправжнього образу Бога та поступовим формуванням живого стосунку з Ним.
The article offers a phenomenological study of the experience of Godforsakeness. On the basis of observations of Maximus the Confessor, a typological background of the experience of Godforsakeness of man is presented. Its content is finally revealed through the Godforsakeness of Christ on the cross (Mt 27, 46; Mk 15, 34). The complexity and ambiguity of this experience in the spiritual lif&e of a person are analyzed. In particular, the study is focused on the philosophical and theological reflections of the experience of Godforsakeness in the writings of Albert Camus and Clive Staples Lewis. Based on their examples, a logical connectio&n between Godforsakeness and the problem of suffering is revealed. It is finally emphasized that the experience of Godforsakeness is an instrument of apophatic theology, which attempts to protect the mystery of God"s Person. This experience eventuall&y leads to transcending the fake image of God and the gradually forming a living relationship with Him.
