Здійснено спробу реконструкції еволюції розуміння любові як способу пізнання в античній філософській традиції. Наголошується, що в давньогрецькому "словнику любові" існують дві лексеми, якими здебільшого позначалася розу-мна любов, мудрі стосунки . Виявлено, що в ранніх давньогрецьких мислителів ця проблематика існує доволі побіжно і лише у фрагментах Емпедокла та Демокріта. Водночас розкрито, що в платонівському "Бенкеті" розумність любові проглядається в контексті трьох промов: Федра, Агафона та Діотіми. Доведено, що хоча Арістотель не приділяв уваги цій проблематиці, проте, доволі активна її рецепція відбувалась в елліністичну епоху в межах Грецької Стої, "другої софістики" і неоплатонічної школи.
The article attempts to reconstruct the evolution of the understanding of love as a way of knowing in the ancient philosophical tradition. It is noted that in the ancient Greek "dictionary of love" there are two lexemes, which overwhelmingly denoted intelligent love, wise relationships. It is revealed that in early ancient Greek thinkers, this problematic is present rather streamlined and only in fragments of Empedocles and Democritus. At the same time, it is revealed that in Plato"s "Symposim" the rationality of love is viewed in the context of thr&ee speeches: Phaedrus, Agathon and Diotima. It is proved that although Aristotle did not pay attention to this problem, however, its rather active reception was carried out in the Hellenistic era in the framework of the Greek Stoi, the "second sophis&try" and the Neo-Platonic school.
