"Отже, на межі XIX–XX століть у провідних європейських державах, що «обзавелися» власними колоніальними територіями, сформувалася відповідна імперська ідеологія. Вона базувалася на ідеї месіанізму титульних народів, які розглядались як поширювачі справжньої культури й цивілізованого способу життя на відсталі (бо ж позбавлені власної державності) народи, що зазнали їхнього підкорення. При цьому ставка робилася на популяризацію (особливо через систему освіти й церкву як установ, що мали найбільше охоплення мас) власної мови, історії та культури як вищої. Натомість мови підкорених народів трактувалися як говірки, а їхня історія заперечувалася. За твердженням тогочасних німецьких істориків і філософів, усі недержавні народи вважалися неісторичними. Ці положення за посередництва німців стали запозичуватися в Російській імперії, оскільки вона саме зіткнулась із потребою національної ідентифікації, і водночас використовуватися в протидії активізації національної самосвідомості підкорених народів. Найбільшу проблему для Російської імперії в цій справі становила Україна, зокрема, через особливе значення для самого існування цієї імперії". "Зокрема, створений 1834 року в Києві університет мав виконувати роль пропагандиста російської культури на всі українс&ькі землі й водночас борця супроти польських впливів. Почасти це завдання виконувалося, але в його стінах паралельно розвивалися студентські організації польського та українського спрямування".
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
