"У статті проведено аналіз еволюції лінгвістичних напрямків з погляду теорії наукових парадигм, простежено закономірності історії змін лінгвістичних методів
дослідження весілля. Мова весільного дійства ізоморфна ритуалові, і її стратифікація на різні семантичні пласти та етимологічні шари відображає складний процес діахронічного формування складного цілого. Така хронологічна гетерогенність і різностадійність притаманна будь-якій складній знаковій системі – мові, музиці, живопису, матеріальній культурі, і в цьому напластуванні різночасових елементів і полягає самобутність, неповторність комбінацій культурного та мовного матеріалу. Однак це не механічне зчеплення, а живий, дієвий, гармонійний симбіоз слова, музики, дій, об’єктів, людських переживань й сподівань. Весілля в традиційному суспільстві покликане забезпечити стабільне продовження роду, а водночас самі учасники утверджувались у своїй культурній та мовній ідентичності шляхом прилучення до традицій. Мовні й поведінкові ролі учасників весільної драми дають стереотипізоване уявлення про найзагальніші мовні ролі в мовному етикеті і повсякденному житті. Весілля – оповідь, що актуалізує космогонічні сюжети як на вербальному, так і на акційному рівні".
