"У статті розглядається слабко досліджена у вітчизняній історіографії проблема процесу господарської колонізації малозаселених і незаселених територій Ужанського комітату Угорського королівства ХІV – ХVІІ ст., тобто час який називають добою Другетів. Другети активно підтримували політику угорських королів, зокрема Карла Роберта та Людовіка Анжуйського, щодо господарської колонізації окраїнних території держави шляхом дарувань земель із умовою їх заселення. На третє десятиріччя XIV ст. практично зникає королівське землеволодіння у північно-східному порубіжжі країни, нові феодали заселяють здобуті землі переселенцями із інших земель, у тому числі з іншого боку Карпатських гір. Другети та інші великі землевласники: Бебеки, Перені, Цудари, посередників-вербувальників, відомих у джерелах як шолтеси і ґенези, закликають переселенців, обіцяють їм певні «свободи». Поширеним явищем було переселення русинів у ХІІІ-XVI ст., яке проходило на основі німецького та волоського права. На основі доступного джерельного матеріалу та окремих історіографічних досліджень автори виокремили етапи та кілька зон заселення. Наголошено, що більшість сіл гірських районів Ужанщини (сучасного Перечинського та Великоберезнянського районів) засновані через сприяння шляхетського& роду Другетів і шляхом вербування селян-русинів із-за Карпат шолтесами і кенезами, які відповідно отримували значні привілеї на території заснованих сіл. Головною метою колонізації було господарське освоєння і як наслідок на порубіжжі Угорського кор&олівства і Польщі сформувалася мережа поселень, населення яких були підданими Другетів".
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
