"Йдеться про Василя Горленка – одного з найвизначніших українських культурологів кінця ХІХ – поч. ХХ ст., ім’я якого з одного боку не належало до забутих імен: воно зафіксоване в усіх фахових енциклопедіях, про нього написано чимало статей, він згадується у спогадах сучасників, є навіть три монографії, з іншого боку всього цього дуже мало, виходячи з того, що зроблено Василем Петровичем. Тем, проблем, порушених у працях В. Горленка, дуже багато. Є такі, які й насьогодні надзвичайно важливі. Встановлено, що навчаючись у знаменитій Сорбонні, він пройшов прекрасну школу французького теоретика літератури і мистецтвознавця І. Тена, французької класичної літератури та мистецтва, таким чином одержавши високого рівня освіту, виховання найкращих духовних рис поведінки, володів щонайменше 5 іноземними мовами. Виявлено, коли В. Горленко повернувся на батьківщину, він спочатку в Петербурзі познайомився із багатьма видатними діячами, вихідцями з його рідного краю. Одне із цих місць знайомств – «вівторки» у М. Костомарова. Саме на них В. Горленко пройшов справжню школу українознавства. А коли в Україні з’явилися періодичні видання, які відповідали його патріотичним інтересам, В. Горленко почав із ними співпрацювати. В газеті «Труд» після двадцятирічного фактич&ного мовчання про Т. Шевченка перший в Україні друкує фрагмент російської повісті Тараса Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали» та повість «Музыкант» з деяким докором всім іншим, хто цього не зробив раніше. З’ясовано, що навколо журналу &«Киевская старина» (1882–1906) згуртувалася українська еліта: В. Антонович, Д. Багалій, М. Біляшівський, П. Голубовський, В. Доманицький, П. Єфименко, П. Житецький, О. Лазаревський, О. Левицький, М. Сумцов, В. Тарновський та багато-багато інших. Тут &друкувалися М. Драгоманов, М. Костомаров, В. Винниченко, Панас Мирний, І. Франко, М. Старицький і десятки інших українських вчених, письменників. Серед них і Василь Горленко. Нині відомо 114 його публікацій, уміщених у цьому виданні. Статті, рецензії&, огляди видань, інформації, фольклорні записи – кожна із цих публікацій є зразком наукової сумлінності і відповідальності автора. Саме тут розкрився його багатогранний талант журналіста, літературного критика й історика, етнографа й фольклориста, ми&стецтвознавця, знавця української старовини. Досить часто В. Горленко першим писав про твори П. Мирного, І. Франка, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, І. Манжуру і багатьох інших. Неоціненним джерелом у вивченні як особистості В. Горленка, так і &його оточення є його листування. Нині відомо біля 40 адресатів і понад 700 листів його та частково до нього. Він листувався із багатьма українськими та зарубіжними письменниками, вченими, культурними діячами. Він понад усе любив Україну і боявся тих &революцій, що несуть розруху, смерть, духовне зубожіння, варварство; виступав за невпинний розвиток суспільства, відчуваючи себе невід’ємною часткою свого народу, малої і великої Природи. Тому й залишився для нас яскравою зіркою незміреного космосу у&країнської культури".
