"Стаття присвячена аналізу чільних ідей антиколоніального дискурсу українських мислителів доби становлення модерної нації. У центрі уваги – погляди Юліана Бачинського, Івана Франка, Лесі Українки, Сергія Мазлаха та Василя Шахрая, Михайла Волобуєва. Автор ставить на меті змістовну денонсацію тих концептуальних засад мейнстріму сучасних західних постколоніальних студій, які ототожнюють колонії та колоніалізм із гнобленням європейцями інших народів за расовими чинниками або/та з експлуатацією «заморських територій», тобто країн в інших частинах світу. На думку автора, такі підходи засвідчують істотну деградацію світової соціально-теоретичної думки у порівнянні з її здобутками 100-150-річної давнини, коли в число колоній включалися і «колонії європейського типу», які виступали об’єктами експлуатації Російської та Германської імперій. Ба більше: колонії Російської імперії «класичного типу», тобто розташовані в Азії і ґрунтовані на расовому принципі, також здебільшого перебувають поза полем зору сучасних постколоніальних студій. А тим часом ідеться про нинішні постколоніальні держави Центральної Азії. Відтак виглядає не лише доцільним, а й необхідним звернення до напівзабутої спадщини українських мислителів, що зверталися до антиколоніального дискурсу.& Стаття окреслює їхні специфічні підходи до колоніальної проблематики, антиколоніальної боротьби та постколоніального націєтворення. Особлива увага присвячена у статті ідеям Михайла Волобуєва, в яких поєднані економічні, політичні, соціально-культурн&і й екзистенційні чинники".
