"Центральною тезою статті є необхідність зміни світоглядних засад і векторів спрямованості української оборонної політики, яка впродовж двох десятиліть не визначилась серед суперечливих позицій: система колективної безпеки Європи та зв’язку з обороннимиструктурами НАТО, чи побудова індивідуальної самооборони, згідно позаблокової стратегії, помірковане співробітництво з воєнно-політичними структурами СНД, чи символічна участь у Ташкентському оборонному союзі (ТОС). Знаходження європейської ідентичностіпозитивно впливатиме на єдність політичних сил. Європейська ідентичність української оборонної політики може стати консолідуючим фактором основних політичних сил, які навіть перед лицем екзистенційних загроз з боку агресивного сусіда, знов і знов не знаходять консенсусу. «Революція гідності» в Україні докорінним чином змінила сутність і зміст політичного регулювання більшості суспільних сфер, проте оборонна (воєнна) політика залишається лише на початку шляху знаходження свого «європейського обличчя». Повноцінна інтеграція України у європейський безпековий та зовнішньополітичний простір неможлива без наближення (апроксимації) на перших етапах, у подальшому - тісної координації оборонних політик нашої країни та ЄС, США і НАТО, зрештою, активної участі &у спільних міжнародно-політичних та оборонних зусиллях по зміцненню безпеки на континенті".
