"Стаття присвячена основним ідеям і концептуальним розробкам значного вченого та громадського діяча Богдана Гаврилишина (1926-2016). Він був одним із найбільш знаних у світі представників повоєнної української діаспори. Гаврилишин являв собою класичний взірець того, що зветься self-made-men. Одержавши серйозну освіту (як інженерну, так і менеджерську), Гаврилишин став радником багатьох урядів і провідних компаній світу, співзасновником Римського клубу і Світового економічного форуму у Давосі. Найвідомішою працею Гаврилишина стала доповідь Римському клубу під назвою «Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств» (опублікована 1980 року). Вона є стислим, але ґрунтовним аналізом ситуації у тодішньому світі, оглядом нагальних і перспективних проблем, які стояли на глобальному і регіональних рівнях, та абрис середньострокового майбутнього провідних держав світу в залежності від обраних ними сценаріїв розвитку. Сам Гаврилишин говорив, що його життєвий досвід вплинув на методологію «Дороговказів у майбутнє». Адже автор доповіді Римському клубу певні періоди свого життя провів у разюче відмінних одна від одної за типом соціально-політичного й економічного ладу країнах, відтак склав собі уявлення про цивілізацію як про систему взаємодоповнюючих/конк&уруючих форм і способів організації суспільного буття. Гаврилишин описував світ не як дихотомію апріорі «хорошого» та «поганого», а як помережане складними візерунками різнобарв’я способів життя, де може існувати чимало «хороших» варіантів, істотно в&ідмінних між собою. Ефективні суспільства, на його думку, можуть бути організовані по-різному, та залишатися ефективними. Адресовані останнім декадам ХХ століття ідеї «Дороговказів у майбутнє» і нині у більшості залишаються актуальними. У ХХІ столітт&і Богдан Гаврилишин розвинув їх і поглибив критику існуючого стану справ у світі. При цьому Гаврилишин головною проблемою вважав ледь не тотальну «економізацію» світогляду й політичної та господарчої практики, коли робляться спроби зведення всіх сусп&ільних процесів – від виробничих до культурних – до одного виміру, до сьогочасної фінансової доцільності. Автор статті стисло описує ці ідеї, аналізує їхню прогностичну цінність та виправданість критичних закидів. Значну увагу Гаврилишин присвячував &проблемам ствердження України як незалежної держави та пошуку оптимальних сценаріїв її розвитку".
