"Мова, будучи тим єдиним засобом, за допомогою якого ми можемо проникнути в приховану від нассферу ментальності, визначає текст як основний компонент комунікації. У зв’язку з цим концептуально необхідним є аналіз дискурсів, що віддзеркалюють ідеологію певної епохи, і наративів-історій, у вигляді яких дискурси існують. Художня література постмодерну, не заперечуючи існування «дослідного світу», кидає виклик його доступності для нас: ми пізнаємо дійсність лише через тексти-наративи. Твердження Р. Барта про «народження читача», який по-іншому означуєтекст, відкриває необмежені можливості для герменевтичної інтерпретації тексту. З іншого боку, заява про те, щоісторія й суспільство можуть бути прочитані як текст, привели до сприйняття культури як єдиного «інтертексту».Хоча інтерпретація не дотримується приписів, у ній немає нічого ірраціонального, оскільки тлумачення завждивідбувається в певному контексті. Це повною мірою стосується й британського роману М. Левицької «Коротка історіятракторів по-українськи» (2013). Положення наратора в рамках дискурсивної будови роману свідчить про те, щоконструюючи дискурси, автор стає конструктором певних ідеологем, які вже є гегемонними в західній масовій культурі(стареча пристрасть, «рокова жінка», консюмеризм тощ&о). Комбінація цих дискурсів включає в комічну тканину романунаративи, що вводять складну проблематику «Свого» і «Чужого». Інтертекст не служить у цьому випадку метігармонізації основних наративів роману, розмиваючи його головне «послання» й блокуючи& доступ до гуманістичнихдискурсів і наративів, наративу старості в тому числі".
