"Обгрунтовується важливість та актуальність процесів поширення державної мови в умовахконсолідації української спільноти, формування національної ідентичності, національної безпеки. Аналізується стан функціонування державної мови крізь призму компетентностей; глобалізаційних процесів полікультурності та «етнічного ренесансу», національної ідентичності тощо. Розкриваються взаємовідносини етнонації – мови–колоніалізму, особливості україно-російських відносин у постколоніальну добу. Характеризуються способи і методи асиміляції українців.Наголошується на праві кожної людини на збереження рідної мови та передачу її наступним поколінням. Обґрунтовано, що конфлікт між українською і російською мовами, який існував багато століть було перенесено з зовнішньої, позамовної сфери до самої мови, яка зазнавала руйнівних здебільшого змін. Проаналізовано, що експансія була спрямована на створення нової офіційної мови, переважно у містах, що відбувалося шляхом звуження лексики української мови у словниках, формування почуття вторинності української мови тощо. Російська мова при цьому просувалася не як явище культури, азасіб нової ідеології, як мова «нової історичної спільноти».Таким чином, сучасному українському суспільству як ніколи потрібні зміни у сфері застосу&вання української мови надержавному рівні у повному об’ємі, поряд з гарантованим розвитком на рівні держави мов національних меншин".
