"Статтю присвячено дослідженню ідейно-теоретичних засад та методологічних основ, закладених у фундамент діяльності сучасних гуманітарних рухів, які опікуються проблемами захисту людей, що страждають у вирі збройного насильства. Феномен організованої гуманітарної допомоги воюючим, цивільним, пораненим і хворим утворився, завдячуючи самовідданій роботи сестер милосердя на чолі з Флоренс Найтінгель, з середини XIX століття та перетворився у сукупність десятків гуманітарних товариств, розкиданих по світу, але не об’єднаних у систему допомоги людям внаслідок суперечливих ідейно-теоретичних засад, що знижує їх духовний потенціал. В статті на основі компаративного аналізу проводиться порівняння мети та засобів захисту людини релігійно-гуманітарними та громадськими (не державними) інституціями з розбором ідейних суперечок щодо інтелектуального лідерства та морально-виховного потенціалу в цій благородній сфері життєстверджуючого гуманізму. Робиться висновок, що парадигма людяності, нейтралітету та боротьби зізлом війн має бути об’єднуючим духовним стрижнем гуманітарних товариств. Як і передбачав Френсіс Фукуяма, інститути громадянського суспільства, до яких належать гуманітарні товариства, перебувають в обернено пропорційному співвідношенні із потугою де&ржав, міцніючи в міру їх послаблення, стають вагоміші за держави, які не можуть протегувати своїх громадян, що страждають у вирі насильства".
