"Автор розглядає у статті основні характеристики сучасної України як постколоніальної, посттоталітарної та постгеноцидної країни. Українська реальність ХХ століття вимагає для свого описання залучення понятійного апарату колоніальних студій. Специфіка України (як і низки інших країн) у належності до «колоній європейського типу», побудованих не на расових чинниках, а на комплексі інших факторів. Короткий етап незалежності, а потім напівпротекторату України у складі СССР на початку 1930-х змінився на відверто колоніальне становище території, керованої безпосередньо з Кремля. Автор доводить, що ідеократична імперія, якою був СССР до Другої світової війни, з кінця 1940-х років перетворилася на державу «совєтського русоцентризму». Після розпаду СССР почалиспроби відновлення імперії під новими гаслами та прапорами. Один із лідерів російських лібералів Анатолій Чубайс на початку правління Путіна запропонував проект «ліберальної імперії», до якої мали б увійти нинішня Російська Федерація та інші постсовєтські держави. Сучасна кремлівська ідеологія і практика побудови «русского мира» стали логічним завершенням процесу перетворення концепту Росії з ідеократичної на етнополітичну імперію, яка не може існувати без колоній. Автор вважає, що проблема російськ&о-совєтського імперіалізму та специфіки колоніального і постколоніального статусу України досліджені недостатньо, в силу чого відбувається ідеологічна і практична дезорієнтація певної частини української політичної й інтелектуальної еліти. Совєтський& тоталітаризм та Голодомор-геноцид вивчені краще, проте потрібно їх розглядати у сукупності з колоніальною політикою Кремля. Автор наголошує, що головним практичним еквівалентом теоретичних досліджень у зазначених вище напрямах буде повне подолання «&національної т травми» і самоствердження українців як повноцінної європейської нації".
