"Стаття присвячена спробі виділити фактори вибору основи консолідаційних процесів всередині української нації, розглянути ці процеси крізь призму екзистенційної соціології. В статті аналізується феномен суспільних викликів, а також процесів виникнення, трансформації та заникання груп солідарності. Одним зі способів регулювання суспільної поведінки й світоглядних налаштувань, який часто застосовується владними інституціями, є культивування страху (в тому числі і в його екзистенційному вимірі як Страху) в свідомості окремих соціальних груп. На прикладі української історії кінця 1920-х – початку 1930-х рр. показано, як владні структури за допомогою штучного культивування почуття страху за саме своє існування в свідомості різних груп українського соціуму намагались знівелювати протестні налаштування в суспільстві, які вже виразно набирали форм виклику. В статті крізь призму впливу екзистенційних за своєю природою регуляторів суспільної поведінки (прагнення здобути гарантії безпеки власного існування, осягнення смислу життя і вибудови смисложиттєвих орієнтирів) проаналізовані процеси формування соціальних груп типу “солідарності сильних”, “солідарності слабких”, “солідарности проти"".
