"Уперше в українському театрознавстві проаналізовано ідейно-змістові та стилістичні особливості п’єси польського драматурга Аврелія Урбанського “Ватажок” (1888), присвяченої темі Коліївщини. Подано коротку інформацію про автора. Розкрито впливи на формування сюжету та системи персонажів цього твору п’єс-попередників, зокрема виставипереробки “Гелена, або Гайдамаки на Україні” Я.Н. Камінського (1819) та драми “Срібний сон Саломеї” Ю. Словацького (1844). Виявлено прямі (цитати) та опосередковані (образно-лексичні) впливи поеми “Гайдамаки” Т. Шевченка. П’єсу “Ватажок” А. Урбанського розглянуто як пізньоромантичну драму з елементами мелодрами, центральний образ якої є прикладом типового для польської культури ХІХ століття негативного образу українця-гайдамаки. Наголошено, що образ Коліївщини у цьому творі – відповідно до усталеної традиції ХІХ століття – будується на топосі пекла та його складових: топосах вогню, смерті, насилля, жертви. Розкрито історію сценічних прочитань драми у Львові, Кракові, Познані та Іновроцлаві (1893–1894). На основі рецензій виявлено як подібні, так і відмінні риси рецепції цього твору у сприйнятті критиків різних міст: одностайне схвалення у Львові; прихильне та скептичнокритичне – у Кракові; негативне (щодо показу сцен н&асилля, пожежі, смерті) – в Іновроцлаві. Наголошено, що від початку до кінця ХІХ століття негативний образ українця-гайдамаки на сцені практично не зазнав змін, зберігаючи свої яскраво романтичні ознаки та залишаючись осердям “пекельного міту” Україн&и в польській культурі. Поруч із ним у п’єсі та виставі актуалізовано міф шляхетсько-української згоди, зокрема у постатях “своїх чужих” українців, відданих ідеї Речі Посполитої. Полоноцентричний світ драматичного твору та його сценічних втілень буду&вався на синтезі пекельного та аркадійсько-братнього мітотворчих дискурсів. Ідеологічне вістря твору було скероване до актуальних проблем буття польської нації, в колі яких так зване “руське питання” набувало дедалі більшої гостроти".
