"Розглянуто історико-релігійні конотації формування поняття пристрасті в християнській етиці. Відмічено антиномічний характер його тлумачення й накреслено шляхи концептуалізації пристрасті в релігійно-філософському дискурсі. Обгрунтовано думку про пристрасть як есенційну рису людини, що надає сутнісних ознак гріховності й стражданню в людському існуванні. В межах дослідження ставиться питання про онтологічне підгрунтя людської недосконалості та вказано напрацьовані релігійними мислителями різних часів способи її виправлення".