"Із п"яти попередніх, пережитих країною за 28 років, одні були достроковими, двоє проводилися на тлі революцій, у 2014-му вони завершилися в першому турі, у 2004-му - в третьому. Нинішні уклалися у два класичних тури, однак побили всі рекорди і за кількістю кандидатів, і за напругою пристрастей. Здавалося б, у воюючій і не найбагатшій країні, в умовах украй обмежених ресурсів і все ще незабутої єдності, породженої на Майдані, 44 кандидати, здатних внести по 2,5 млн гривень і оплатити виборчу кампанію, - це перебір. На жаль, шокуючою виявилося не так кількість охочих очолити країну, як їх якість. Саме зміст дискусій (якщо взагалі їх такими можна назвати) став головним розчаруванням. Мрія про кандидатів у президенти з чіткою політичною позицією (за винятком трьох чи чотирьох знайомих осіб) розтанула ще в першому турі, а рівень діалогу дозволяє зробити висновок - політична культура в нас так і не з"явилася".
