"На прикладі “Мертвих душ” М. Гоголя та “Братів Карамазових” Ф. Достоєвського виокремлено стрижневі для письменників ідеї, мотиви, сюжетні збіги. Їх сукупність являє собою інтертекстуальне полотно, покликане сакралізувати тканину тексту. Прийоми авторської ретроспекції акцентують увагу читача, актуалізуючи осьові біблійні формули. Слово Святого Письма виразно пронизує мову творів авторів, не лише формуючи стилістичний вектор розповіді з притаманним їй латентним дидактизмом, а й указуючи на авторитетність Першоджерела. “Жестові ситуації” дають змогу письменникам докладніше вималювати психологічний образ героїв, а також співвіднести їхні душевні порухи з міленарним виміром буття".
