"Радянська влада нарекла його «особливо небезпечним рецидивістом», оскільки навіть 13,5 року ув’язнення не змусили його зректися своїх переконань. Хоча найбільшим гріхом його були фотокопії праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» та інші зразки самвидаву, які студент Київського університету, а пізніше - вчитель Василь Овсієнко носив у своєму портфелі та давав читати іншим. А тоді - спілкування з однодумцями, участь у правозахисному русі (навіть за ґратами), членство в Українській Гельсінській групі. А головне - органічне несприйняття фальшу, підступності та брехні, які породжувала радянська система.
А це «імперію зла» лякало найбільше. До 70-річчя Василя Овсієнка в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Людина, яка всім потрібна». А вБудинку актора відбувся ювілейний вечір «Життя як покута»".
