Автор робить спробу простежити причини акцентування уваги у пострадянській історіографії на повсякденному житті суспільства в цілому, соціальних груп чи окремих осіб. У статті обгрунтовано неспроможність ортодоксальної та застарілої методології повноцінно відтворити історію минулого без розкриття способу життя пересічних людей – їх праці та побуту, радощів і негараздів. У статті аналізуються характерні тенденції процесу відновлення та відбудови матеріальної сфери повсякденного життя ніжинців у перше повоєнне десятиліття, причини його кризового стану та гіпертрофованого ідеологічного контролю.