Президентська кампанія 2016 р., зважаючи на притаманний їй ступінь взаємної недовіри і особистості основних кандидатів на посаду, була однією з найбільш незвичайних в американській історії. Однак як Г. Клінтон, так і Д. Трамп спромоглись достатньо чіткосформулювати свої настанови щодо зовнішньополітичної стратегії країни. Незважаючи на поширене переконання в тому, що платформи обох кандидатів, які змагаються за Овальний кабінет, несумісні, вони мали багато спільного у їх стратегічних засадах. Обидва політики рішуче відстоювали активну роль Америки у світі і поділяли переконаність у важливості світових подій для добробуту пересічних американців.
З іншого боку, справді існували відмінності між стратегічними парадигмами обох лідерів. Г. Клінтон репрезентувала світогляд, похідний від зовнішньої політики її чоловіка-президента. Його можна було розглядати як більш активний варіант ліберального глобалізму Б. Обами. Зі свого боку, Д. Трамп сформулював ряд принципів, які сприймались як новий варіант реалізовуваної довгий час глобальної стратегії США, котру він пристосовував до змін у настроях американців і реалій світу початку ХХІ ст. Деякі з його закликів виглядали схожими на переопрацьовані старі ідеї, які перебували в американському суспільному обігу& ще в міжвоєнні часи. Натомість плани республіканського кандидата містили можливо і не зовсім продумані наміри, які, однак, могли прокласти шлях до однієї з найбільш неординарних і стилістично інноваційних, якщо не сказати екзотичних президентських м&іжнародних стратегій серед відомих в історії США. Безпосередня реакція на результати виборів з боку З. Бжезінського і Г. Кіссінджера, - двох головних авторитетів країни в ділянці міжнародної стратегії, - підтверджувала припущення про можливість існув&ання відмінностей між передвиборною риторикою Д. Трампа і тим як він буде кермувати американською зовнішньою політикою з Білого дому. Однак президентські перегони 2016 р. полишили більше відкритих, ніж з"ясованих питань, коли йдеться про міжнародну с&тратегію країни. Через це початковий період президентства Д. Трампа мав усі шанси стати часом пролонгованих і нелегких зусиль Америки з приведення її світової стратегії у відповідність з усе складнішим світом.
Presidential campaign 2016, given its d&egree of mutual mistrust and major candidates" profiles, was among the most unusual in the American history. However both H. Clinton and D. Trump managed to formulate quite lucidly their approaches to the national foreign policy strategy. Despite wid&ely spread belief in incompatibility of the platforms of the two leaders competing for the Oval Office, they had a lot of common in their strategic perspectives. Both vehemently argued in favor of America"s active world role and shared opinion about &the importance of global developments for the wellbeing of common Americans. On the other hand real differences between the strategic paradigms of the two leaders did have place. H. Clinton represented the worldview rooted mainly in her husband"s pre&sidential foreign policy, it could be categorized as more proactive version of B. Obama"s liberal globalism. On his part D. Trump put forward set of messages that appeared to be a new version of the long standing US global strategy made adaptable to &the changed American public moods and the realities of the early 21st century world. Some of his messages sounded like remake of old themes harking back to the times between two World Wars. Yet not clear enough Republican candidate"s blueprint contai&ned ideas which could lead to one of the most unconventional and stylistically innovative, if not exotic, presidential international strategies ever known in the American history. Immediate reaction to the election results from Z. Brzezinski and H. K&issinger - two major national authorities in the field of international strategy -- supported the presumption about the expectable differences between D. Trump"s electoral rhetoric and his steering of the American foreign policy from the White House.&
