Стаття демонструє парадокс державного сектору вітчизняної вугільної промисловості: виробництво вугільної продукції на шахтах дедалі меншає, а обсяг витрат при цьому дедалі більшає. І це не наслідок інфляції: перерахунок витрат у долари за паритетом купівельної спроможності засвідчує, що зворотна залежність - це закономірність. Автори доводять, що кризу у вугільній галузі ненавмисно посилює сама держава, періодично підвищуючи мінімальну заробітну плату в країні. На кожне підвищення мінімальної заробітної плати вугледобувне підприємство зобов’язане відреагувати підвищенням зарплати з коефіцієнтом 3,234 для персоналу, зайнятого на підземних роботах, і 1,514 - для робітників, які обслуговують комплекси поверхні шахт. Це випливає з галузевої угоди, укладеної між Міненерговугільпромом, іншими державними органами, власниками (об’єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, та всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості. Оскільки підвищення мінімальної заробітної плати є невідворотним, варто або попрощатися з ілюзіями стосовно беззбитковості шахт, або змінювати галузеву угоду.
