Яр Меланчин Потік (південна частина Канівських дислокацій) перерізає декілька лусок з келовейськими глинами в ядрі, з падінням пластів на північ-північний захід. На сьогодні, на фоні загального погіршення відслоненості, ця територія надає майже виключнуможливість зіставлення геологічних структур, біостратиграфічних даних і даних структурної морфометрії. З цією метою в середній частині яру була вивчена велика діапірова складка-насув. Будова четвертинних відкладів на її крилах свідчить, що після масштабних дислокацій лускувато-насувного характеру надзвичайно активні процеси площинного змиву, за відсутності розвинутої гідрографічної сітки, призводили до швидкого накопичення продуктів розмиву тут же поблизу, на схилах і в западинах рельєфу. Подекуди спостерігається ритмічність заповнення фронтальних міжскибових депресій, яка, вірогідно, відповідає сезонним змінам швидкості водних потоків (весняні/літні). Поза цим, імовірно, сезонним фактором, умови осадконакопичення додатково ускладнювалися неперіодичними подіями, можливо - повторними дислокаціями меншого масштабу. Зокрема, на відлогому (тиловому) крилі згаданої діапірової складки-насуву було виявлено ще два етапи накладених деформацій, які відбувалися одночасно з накопиченням схилового делювію на к&рилах. Четвертинні відклади дослідженої ділянки мають ознаки єдиного циклу делювіального осадконакопичення і, вірогідно, відповідають досить вузькому хронологічному інтервалу.
Таку реконструкцію підтверджує і склад викопної фауни. Вона пошарово відб&иралася з відкладів заповнення фронтальної міжскибової депресії (тафоценоз Меланчин Потік 1) та з порушених вторинними деформаціями делювіальних відкладів, що накопичувалися на тиловому крилі складки (Меланчин потік 2). Таким чином отримані численні &черепашки наземних гастропод, а також поодинокі рештки амфібій і ссавців. Обидва тафоценози підтверджують картину розчленованого молодого рельєфу з обводненими низовинами і ділянками більш сухолюбної степової рослинності на підвищеннях. Зміни складу &фауни гастропод у розрізі пояснюються динамікою площинного зносу, а не кліматичними причинами. Можливий вік відкладів, визначений за складом решток гризунів, лежить в інтервалі від другої половини середнього плейстоцену і до кінця пізнього плейстоцен&у; але виходячи із всього вищевикладеного цей інтервал слід звузити до дніпровського кліматоліту. Загалом фауна (як гастроподи, так і ссавці) достатньо толерантна до холоду, хоча і не екстремально кріофільна. Як склад фауни, так і пластичний характер& накладених деформацій свідчить про відсутність суцільної багаторічної мерзлоти. Нові деталі в палеогеографічну реконструкцію дніпровського часу вносять знахідки амфібій. Їх кісткові рештки в дніпровських відкладах підкреслюють некоректність аналогії& між ландшафтно-кліматичними умовами сучасних високоширотних при льодовикових територій і ландшафтом та кліматом дніпровського часу.
Якщо розглядати розріз Мeланчиного Потоку як модель будови Канівських дислокацій у мініатюрі, то сценарій їх формува&ння виявляється загалом подібним до описаного А.В. Матошком, Ю.Г. Чугунним. А саме, структури лускуватого алохтону передували утворенню ін"єктивного валу і поряд з іншими факторами певним чином спрямовували подальші дислокації.
Води, що витискалися &з-під тіла льодовика, рухалися переважно по латералі, оскільки юрські глини в основі верхнього поверху алохтону, розплющені і розтягнуті в ході насувних рухів, становили верхній водотрив. На межах між основними структурами ці води знаходили вихід до &великих об"ємів пористих відкладів (крейдових, палеогенових, четвертинних алювіальних) і насичували їх. Посилився тиск на підстильні породи, і виник пояс вторинних діапірів (ін"єктивний вал). Натомість, дані структурної морфометрії свідчать на корист&ь сценарію Ю.А. Лаврушина, Ю.Г. Чугунного (утворення ін"єктивного валу передує насувним рухам).
The Melanchyn Potik gully (the southern part of the Kaniv dislocations) cuts several folds of the north-north-west dipping. Cores of these folds are comp&
