"Аналізується останній роман Мілана Кундери „Торжество мізерності” з акцентом на змінах у поетиці. Зокрема, йдеться про переосмислення та занепад постмодерністської категорії „симулякр”, яка мало залежала від реальності, врешті, втрачала зв’язок із нею зовсім. Образний ряд роману Кундери не має жодного відношення до симулякризації доби постмодернізму. Презентуючи в новому романі й новий підхід до зображення людини, М. Кундера надає перевагу периферійному перед ядерним, маргінальному – перед центральнимтощо. Основою нового роману письменника стали анекдоти про Сталіна та його оточення. Звідси наративна специфіка та мінімізація форми".
Осуществл.н анализ последнего романа Милана Кундеры
„Торжество незначительности” с оглядкой на изменения в поэтике современного романа. В частности, речь идет о переосмыслении постмодернистской категории „симулякр”, которая мало зависела от реальности, наконец, теряла связь с ней совсем. Образный ряд романа Кундеры не имеет никакого отношения к симулякризации эпохи постмодернизма. Представляя в новом романе и новый подход к изображению человека, М. Кундера предпочитает периферийное – ядерному, маргинальное – центральному и пр. Основой нового романа писателя стали анекдоты о Сталине и его окружении. Отсюда нарратив&ная специфика и минимизация формы.
The article includes analysis of the latest novel by Milan Kundera “The Festival of Insignificance” with a focus on changes in poetics. In particular, it is about the decline and rethinking of the postmodern catego&ry of “simulacrum”, which hardly depended on reality and eventually lost touch with it all. The series of images in Kundera"s novel has nothing to do with the process of simulacrization of the postmodernism era. The novels “The Unbearable Lightness o&f Being”, “The Joke” and others by M. Kundera poetize the secondary figures regarding the “axial time” of their age. The mechanism of such poetization often reminds the structure of anecdotes, which undergo an excess growing of the text to such exten&d that even the essence of the anecdoting pattern, laid in the foundation can stay unnoticed by the reader. The sacralization of everyday life in modern literature canonizes secondary figures and ideas. Presenting a new approach to the image of a per&son in a new novel, M. Kundera gives preference to the peripheral before the the nuclear, to the marginal before the central and so on. The foundation for the new novel was built on the anecdotes about Stalin and his entourage. This is the reason for& the peculiarities of the narration and minimization of the form. Kundera snaps from the history of the USSR such a “funny story” which allows to highlight the spirit of the era. The rise of the meticulousness, of the secondary, of the mediocre, incr&ease of its relevance, of growing demand for it, not only in the mass literature but also in the refined texts of the living classics signals us of radical changes in the entire system of poetic thinking of the modern age.
