"Тарас Григорук пише вірші, коли малює. Правда, можна сказати інакше – малюючи, пише вірші. Слово супроводжує, очевидно, рух руки, снується довкола лінії на склі, полотні, графіці чи на скульптурі, набирає кольору зовсім іншого, аніж досі мало; втрачає свою незалежність, намагається творити предмет, думку, рух, ритм, надати малярській фантазії свого задуму...Усе те загадка, на яку сам художник не шукає відповіді. Первинне тут, безперечно, малярство, вибухове й невтримне, а слово може справді слугувати тільки супроводом".
