"Розбудова власної держави, на нашу думку, має відбуватися паралельно з відродженням національної ідентифікації українського народу, тобто разом із відродженням національних традицій, мови, духовної спадщини та культури.
Синхронізація цих двох процесівповинна очолюватися і спрямовуватися політичною елітою суспільства. Фахове обгрунтування такої позиції можна здійснити за допомогою вітчизняної політичної думки, яка переживала один зі своїх злетів упродовж другої половини XIX і початку XX ст. Найбільш цінною щодо цього є наукова спадщина одного із фундаторів української політичної думки В’ячеслава Казимировича Липинського. Вчений уважав, що завжди спочатку буває держава, а потім нація. Зокрема, він це пояснює так: «Нація - це, перш за все, єдність духовна, культурно - історична. Значить, для народження нації необхідне довге співжиття даного громадянства на даній території в одній власній державі. Нація - єдність духовна - родиться завжди від держави - єдності територіально - політичної - а не навпаки»".
