"Досліджено, чи є досвід фінансових дисбалансів драйвером запровадження інструментів макропруденційної політики. Обгрунтовано, що вони дають змогу послабити конфлікт між ціновою, курсовою та фінансовою стабільністю. Вказано, що досвід країн ЦСЄ показує більш складну картину. Зазначено, що країни ЦСЄ виявили структурно зумовлену вразливість до нагромадження фінансових дисбалансів. Встановлено, що масштаби корекції дисбалансів в окремих випадках були дуже значними. Наголошено, що емпіричний аналіз не вказує на те, що досвід дисбалансів виявився фактором більш інтенсивного застосування макропруденційних інструментів. Констатовано, що результати регресійного аналізу 18 країн ЦСЄ дають підстави стверджувати, що ці країни можна поділити на ті, в яких макропруденційна політика є продовженням активного структурного реформування, і ті, в яких вона стає захисною реакцією на виклики, пов’язані із загальною структурною слабкістю".
