"Досліджуються міфологічні мотиви й архетипи матері в діалозі малої прози українських та російських письменників-емігрантів міжвоєнної доби. Спираючись на вчення К. Юнга про архетипи, доводиться, що архетип Великої Матері, який залишається протягом століть незмінним, породжує образи й сюжети у творах. У залучених для розгляду оповіданнях і новелах окреслюються різноманітні міфологічні мотиви: помсти, прохання милостині, сліпої материнської любові, Ніобеї (матері-страдниці), Ати (підміни дитини), Ананке(фатальної зустрічі),Юди (матері-зрадниці), Фурії (материнського прокляття й помсти), маски (захисної оболонки),чужого (невпізнання власної дитини), манкуртизму (забуття), Мнемозини (спогаду), блудного сину. Підкреслено, що мотиви з часом видозмінюються, втрачають і набувають нових деталей, виявляючи себе у новому змісті, адже вони часто поєднуються, складаючи «зерно сюжету» (О. Веселовський). Художні парадигми українських та російських письменників у зображенні основних архетипів та мотивів материнської тематики є типологічно схожими і в багатьох випадках переплітаються. Хоча материнський образ-архетип є амбівалентним, все ж у творах малої прози домінантним є позитивний образ матері. Основу для нього складає архетип Великої Матері, який відіграва&в провідну роль у творах І. Шмельова, Л. Верховинки, І. Гаврилюка, Теффі, У. Самчука, В. Софронова-Левицького, Б. Лепкого. Мати-берегиня, часто забуваючи про власне життя, йде на все заради щастя дитини, тому спільним майже для усіх аналізованих твор&ів є мотив жертовності".
