"Наскільки підготовлені і потрібні сучасному ринку праці випускники наших університетів, чому так багато молоді їде навчатися за кордон, коли Україна буде представлена в топах кращих світових рейтингів університетів? Ці та інші питання, що стосуються якості нашої вищої освіти, гаряче обговорюються в суспільстві. Згідно з новими законами "Про освіту" та "Про вищу освіту", в національній системі вищої освіти мають працювати дві системи забезпечення якості освіти: зовнішня і внутрішня. Так склалося, що саме зовнішня система зазвичай опиняється у фокусі уваги академічної спільноти і суспільства. Це всі зовнішні "нормативи": стандарти освіти, ліцензійні умови освітньої діяльності, акредитація, державна атестація, рейтингове оцінювання. Тим часом не менш важливою (особливо у світлі університетської автономії) має стати внутрішня система забезпечення якості освіти, яка зазвичай скромно перебуває в тіні і, здається, недооцінена громадою. Внутрішня система — це те, що сам університет повинен зробити, щоб надавати якісну освіту своїм випускникам і бути конкурентоспроможним. Вона охоплює не лише моніторинг якості викладання і знань студентів, а й ефективне управління університетом, забезпечення академічної мобільності, відкриття нових сучасних освітніх прог&рам підготовки фахівців для ринку праці тощо. Саме розвинена внутрішня система забезпечення якості допомагає університетові гнучко реагувати на потреби ринку праці і запити суспільства. Та чи створена вона в наших університетах? В Україні проводиться& дуже мало досліджень процесу створення внутрішніх систем забезпечення якості освіти. Одне з них - "Впровадження локальних систем управління якістю в українських університетах", зроблене МБФ "Міжнародний фонд досліджень освітньої політики" в рамках п&роекту "Простір освітніх ініціатив" Українського католицького університету за підтримки Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України. Ідея, концепція та координація дослідження належать Тарасу Фінікову і Віталію Терещуку".
