"Структурний феномен мови Шевченка полягає насамперед у тому, що вона, на відміну від мови Квітки-Основ"яненка чи навіть Котляревського, була зорієнтована на весь україномовний територіальний та історичний обшир. У ній, як і в мові Котляревського, ліричний струмінь злився з сатиричним, але горизонти лірики й сатири в Шевченка були набагато ширші, ніж у будь-кого з його попередників. Як казав сам поет, "Енеїда Котляревського - добра, а все-таки сміховина". А далі продовжував: "Покійний Основ"яненко дужедобре приглядався на народ, та не прислуховувався до язика, бо може його не чув у колисці од матері, а Гулак Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся". Отже, предметом постійної уваги Кобзаря була не просто мова, а насамперед її зміст в устах народу і народні почуття. Ще одна не менш важлива особливість його мови - це те, що в ній при повному домінуванні народнорозмовного джерела знайшли належне структурне місце й елементи давніх слов"янських літературних мов. Народнорозмовна основа поезії Т. Шевченка незаперечна. У ній органічно злився пісенний фольклор і усне оповідання, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
