"Всім нам відомий словесний шедевр Тараса Шевченка заповіт «Як умру, то поховайте», написаний 25 грудня 1845 р. в Переяславі, коли поет був тяжко хворим, і перед самим Різдвом склав цей твір, без заголовка. Назву «Заповіт» він одержить від редакторів видання «Кобзаря» 1867 р. У цей період, між 14-25 грудня 1845 р. Шевченко збагачує свій художній світ невмирущими творами «І мертвим, і живим...», «Холодний яр», «Псалми Давидові», «Минають дні, минають ночі» і «Три літа». Немов апостол, у поемі «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» Тарас Шевченко звертається до свого народу, щоб запобігав, як зіницю ока, «рай тихий» землі, ту найкращу на світі «Україну і Дніпро», бо «Нема на світі України,/ Нема другого Дніпра», де, на жаль, панують неправда, кайдани і зло.
Поет попереджує, що у протилежному разі одногромадяни будуть покарані Богом: «Схаменіться!/ Будьте люде,/ Бо лихо вам буде (...). Настане суд, заговорять/ І Дніпро, і гори!». Тому він закликає всіх жити у мирі і братерстві: «Обніміться ж, брати мої,/ Молю вас, благаю!». Чи не тому ж вірний Богу Шевченко-псаломщик «пересаджує» «Псалми Давидові» на землю України, щоб благати волі і спасіння для свого роду і краю?".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
