"Подібність ставлення прогресивних дійових митців-громадян до суспільно-історичних злигоднів зазвичай визначається подібністю останніх. Тим більш подібними, а чи навіть тотожніми проявами виявляється вона, коли йде мова про ту саму державу, як у нашому випадку колишня царська Росія, небезпідставно «охрещена» «тюрмою народів», які проживали в ній, «благоденствуючи». У випадку засуджування Тарасом Шевченком і Міхаєм Емінеску царсько-російського гніту, беззаконня та абсолютизму подібність їхнього мистецького ставлення до царського режиму ніяк не є типологічною (посталою незалежно у двох митців тільки на основі типологічної подібності суспільного безпрaв’я), а виключно контекстуальною, генетичною, адже ж іде мова про спільну дер-жаву Росію, до складу якоївходило багато народів, в тому числі й український народ, вірним сином якого був Тарас Шевченко, й історична провінція Бессарабія, прабатьківщина частини румунського народу, відданим патріотом якого був найбільший румунський поет усіх часів Міхай Емінеску, невгамовно вболіваючи за нещасну долю його однокровних бессарабських румунів й виявляючи співчуття решті уярмлених, як раніше вболівав Тарас Шевченко за непривітну долю українців, але й решти поневолених царатом народів".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
