"Давно аксіоматичним в літературознавстві стало твердження про те, що запорукою художньої цінності й життєвості літературного твору є його постання на основі дійсного хвилюючого випадку, тим більше тоді, коли той випадок пережив сам автор. Це, так би мовити, результат імпульсу-спонукання автора оприлюднити свої переживання чи втілити свою драму в мистецький витвір. Майстерність перевтілювання же «сирого» життєвого матеріалу в художній твір залежить від ступеня драматизму події і чутливості автора та, особливо, від його художнього обдарування. Як правило, з часом інтенсивність переживань автора «спадає», а то й настає момент, починаючи з якого вони стають «спогадами», правда, сердечними. В залежності від того, коли саме автор приступає до оприлюднення власних переживань, в його творчій «лабораторії» відбуваються принаймні два види художнього викладу емоцій. Якщо автор викладає свої емоції зразу після ним пережитого, то в його творі відчутнішими будуть свіжі «сліди» події. Якщо він викладатиме свої переживання через певний час, як повторні душевні спогади, то слідів «свіжості» у творі не буде, натомість розлогішим буде літературна сторона викладу, бо ж автор здійснює її на певній відстані від часу відбуття драми і в момент, коли його душевний стан &вже не настільки «подразнений», як в момент драми, і тоді, в процесі викладання «згадуваних» переживань автор відчуває певну суголосність його переживань з переживаннями інших авторів, і мимовільно «примірює» їх з літературно викладеними іншими автор&ами їхніх переживань, що, природно, веде до ряду асоціацій ідей, тем, поетичних моделей, художніх образів тощо, тобто в цьому останньому виді праці творчої «лабораторії» відчутнішою стає авторська фікція".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
