"Одним із засобів посилення експресивних валентностей мови художньої літератури є її фразеологія, яка в літературному творі виконує зображально-емоційну функцію, за допомогою якої письменник-майстер слова зображає різні життєві факти і події, виявляє своє ставлення до них і за допомогою образних уявлень унаочнює виявлені ним думки і почуття, викликаючи цим відповідні емоції у читачів. З-поміж великого багатства фразеологічних одиниць тієї чи іншої мови, своєю поетикою і функціонуванням виділяються афоризми – короткі влучні оригіналь-ні висловлювання, що виражають глибоку думку в лаконічній формі. Афоризми близькі до народних прислів’їв та приказок особливо тим, що їх ніхто ніколи не відтворює (використовує) як окремий самостійний твір (як розповідь казки, читання вірша тощо), а тільки як своєрідний художньо підсилений повчальний висновок певної розповіді, чи як еліпсоване вираження її змісту. Від народних прислів’їв та приказок, яких авторство не відоме (вони ж – усні колективні твори) афоризми відрізняються своїм фіксованим авторством. Як правило, авторська приналежність вдалих літературних афоризмів загальновідома обізнаним особам. По-друге, у використовуванні афоризмів досвідченими майстрами слова заприміт-ними бувають їхні трансформації – час&ткові чи повні. У часткових перетвореннях афоризмів на перший план, в залежності від твору-контексту, може виступати пряме або переносне значення афоризму. При повній трансформації, коли вико-ристовується кілька прийомів, здійснюється і повне семанти&чне перетворення, здобуваються різні ефекти, чим й емоції читачів підсилюються".
Для перевірки можливості замовлення цієї складової частини перейдіть на головний документ!
