"Акцентується увага на перехідному характері нинішньої цивілізації, зміні парадигм виконання і сприйняття музики, поступовому визріванні нового типу мислення в сучасній музичній свідомості. Відзначаються такі явища, як домінування видовищного чинника над власне музичним у сучасному музичному мисленні, дедалі більша візуалізація музичного процесу. Розвиток цієї тенденції спровокував появу в українській музиці останніх десятиліть нових жанрових різновидів, яких не було раніше – хепененгів, перформансів, рольових ігор, музично-аціоністських дійств. Окремі аспекти трансформації сучасного музичного мислення виявлено на прикладі творчості українського композитора середньої генерації Сергія Зажитька. Стиль С. Зажитька сформувався під впливом ідеї синтезу мистецтв. Захоплення сучасним образотворчим мистецтвом, літературою, театром, кі-нематографом, власна літературна творчість сприяли виробленню певної син-тетичної форми для самовираження у композиторській практиці. Творчість С. Зажитька «вписалася» у концепцію українського музичного постмодернізму. У статті розглянуто постмодерн як філософську течію і тип світогляду сучас-ного митця. Захоплення театром абсурду, естетикою творів Ф. Кафки, Е. Йонеско, С. Беккета, С. Мрожека виявилося суголосним світогляду& і творчим принци-пам С. Зажитька, який став родоначальником музичного абсурдизму в українсь-кій музиці. Процеси трансформації сучасного музичного мислення проілюстровані на прикладі оглядового аналізу таких творів С. Зажитька, як «Герстекер» для фор&тепіано та персонажа (1995), «Семюелу Беккету» для контрабаса і актора (1996), «Ще!..» для баритона, кларнета-піколо, альт-саксофона, валторни, джа-зової труби, тромбона та ударних (1996), «Збігнев Батюк» для співаючого актора, туби та балерини (1998&), «Речитатив та арія тіні батька Миколи Нечипорука з опери “Легенди Нанало-Ямайського округу” (2010)".
